Законодательные евромаразмы
30/5/13 12:28![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
jonathan_simbaЕсли кто не знает, 23 мая сего года доблестная наша Верховная Рада приняла Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб)".
Такого лютого юридическогопиздеца треша, угара и содомии я не читал давно. Любой мало-мальски квалифицированный юрист, независимо от специализации, меня поддержит. И вот, почему:
ВИСНОВОК
на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб)"
Законопроектом пропонується запровадити кримінальну відповідальність юридичних осіб(!!!), яку у законопроекті та Пояснювальній записці до нього названо "застосуванням до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру". Для реалізації цієї ідеї пропонується доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України (далі – КК) новим розділом XIV1, внести ряд змін до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та окремі зміни до законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Положеннями проекту передбачається застосування до юридичних осіб "заходів кримінально-правового характеру", якими пропонується вважати (нова стаття 96-6 КК) штраф, конфіскацію майна та ліквідацію юридичної особи. При цьому підставою для застосування до юридичної особи цих "заходів кримінально-правового характеру" є вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 209, 306, частиною першою і другою статті 3683, частиною першою і другою статті 3684, статтями 369, 3692 КК, або вчинення уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 258–2585 КК. При цьому під уповноваженими особами юридичної особи розуміються службові особи юридичної особи, а також інші особи, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.
Даний законопроект переважно повторює положення законопроекту № 2032 від 17 січня 2013 р., щодо якого Головне управління висловило свою позицію у висновку від 25 січня 2013 р. Тому вважаємо за необхідне повторити деякі з висловлених у цьому висновку зауважень, висловити додаткові зауваження до нових (відсутніх у законопроекті №2032 або змінених) положень та зазначити наступне.
1. У Пояснювальній записці до проекту стверджується, що він спрямований на забезпечення виконання рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO), Спеціального Комітету експертів Ради Європи з питань оцінки заходів боротьби з відмиванням коштів (MONEYVAL), а також на вирішення питань про реалізацію низки міжнародних договорів України в частині встановлення відповідальності юридичних осіб (Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму, Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму у частині відповідальності юридичних осіб). Однак, при цьому до законопроекту не додано тексту жодної із перелічених Рекомендацій, якими би підтверджувалася нагальна необхідність запропонованих проектом змін.
Що стосується названих вище Конвенцій, то даними міжнародними документами передбачається встановлення країнами-учасниками відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення, фінансування тероризму та відмивання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів. Проте, ці міжнародно-правові документи не вимагають встановлення для юридичних осіб саме кримінальної відповідальності. При цьому у тексті цих міжнародно-правових документів зазначено, що вжиття передбачених ними законодавчих заходів може здійснюватись державою-учасницею "згідно з основоположними принципами своєї правової системи" та "з урахуванням її принципів права".
Порівняння вимог зазначених вище міжнародно-правових актів та змісту законопроекту свідчить, що вимоги Кримінальної конвенції Організації Об’єднаних націй проти корупції та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією щодо відповідальності юридичних осіб у проекті не тільки виконані, але й значно "перевиконані". З огляду на це проект не може вважатись простим виконанням вимог міжнародно-правових актів, учасником яких є Україна, і підлягає повному аналізу й оцінці з точки зору доцільності прийняття запропонованих у ньому положень.
З огляду на вказане вважаємо, що запропоновані проектом положення не знайшли належного та достатнього обґрунтування у супровідних документах.
2. Положення проекту суперечать основним засадам кримінального права України, зокрема, принципу особистої відповідальності та принципу винної відповідальності особи.
Принцип особистої відповідальності особи полягає у тому, що кримінальній відповідальності і покаранню за злочин підлягає лише та особа, яка вчинила цей злочин. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 2 КК та у ч. 2 ст 61 Конституції України. Відповідно до принципу винної відповідальності особа може бути піддана покаранню лише тоді, коли її вину буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей принцип як частина презумпції невинуватості особи закріплений у ч. 2 ст. 2 КК та ч. 1 ст. 63 Конституції України. Всупереч цим принципам і названим положенням КК та Конституції України законопроектом пропонується застосовувати до юридичної особи "заходи кримінально-правового характеру" (фактично – кримінальне покарання) за вчинення певного діяння не нею, а іншою, фізичною особою, і взагалі не вимагається наявності й тим більш доведення вини юридичної особи у вчиненні того чи іншого протиправного діяння.
Таким, що не відповідає основоположним принципам кримінального права, закріпленим у Загальній частині КК, на наш погляд, також є запропонований проектом інститут "заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб" (штраф, конфіскація майна, ліквідація). Адже згідно з ч. 2 ст. 1 КК вказаний Кодекс визначає, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Таким чином, призначенням КК є встановлення саме покарань, а не якихось інших санкцій. Всупереч цьому фундаментальному положенню КК проектом запроваджується застосування до юридичних осіб санкцій, які за проектом не є покаранням, хоча за своїми наслідками для юридичної особи, щодо якої їх можуть застосувати, цілком аналогічні покаранню.
3. Положення проекту фактично передбачають створення у кримінальному законодавстві України юридичної фікції, згідно з якою юридична особа піддаватиметься санкціям, тобто апріорі вважатиметься такою, що вчинила злочин, у тому разі, якщо певний злочин вчинили її керівник, засновник, учасник чи інша уповноважена особа. Таким чином, запропонована конструкція вимагає вважати юридичну особу такою, що вчинила злочин, у тих випадках, коли фактично не встановлено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтями 209, 258 – 258-5, 306, 368 – 369-2 КК.
У сучасному праві існує чимало корисних юридичних фікцій. Проте юридична фікція, яку даним проектом пропонується запровадити у кримінальному законодавстві, створює неправову за своєю природою можливість покладення на суб’єкта права юридичної відповідальності та застосування до нього серйозних правових санкцій без встановлення факту вчинення цим суб’єктом протиправного діяння і без встановлення й доведення його вини. З огляду на це вважаємо, що юридична фікція, встановлення якої передбачається у проекті, є шкідливою, сприятиме проявам сваволі та правового нігілізму у правозастосовній діяльності і створює досить значні корупційні ризики.
4. Ідея обов’язкового запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб шляхом застосування до них "заходів кримінально-правового характеру" виглядає штучною і надуманою ще й тому, що чинним законодавством України уже встановлено велику кількість різноманітних адміністративних санкцій, які застосовуються до юридичних осіб у разі порушення ними законодавства. Зокрема, такі санкції (які мають переважно фінансовий характер) передбачені податковим, митним, антимонопольним законодавством, законодавством про цінні папери, містобудівним законодавством, природоохоронним законодавством та багатьма іншими законодавчими актами України. Отже, законодавство та правова система України нині ґрунтується на застосуванні до юридичних осіб за допущені ними правопорушення саме адміністративної відповідальності з притаманними саме цьому виду відповідальності підходами до питань вини та процесуальними механізмами.
Однією з тих рис, які відрізняють у правовій системі України кримінальну відповідальність від адміністративної, є наявність значно більш жорстких вимог щодо характеру вини та способів її доведення при покладенні на особу кримінальної відповідальності. Однак ці вимоги, які пред’являються при застосуванні кримінальної відповідальності до фізичної особи, знехтувані у тексті проекту: положення проекту не вимагають ані доведення факту вчинення юридичною особою певного діяння, ані доведення вини юридичної особи. За таких обставин цілком логічним було б відмовитись від ідеї встановлення кримінальної (фактично – квазікримінальної) відповідальності юридичних осіб у такій викривленій формі і передбачити замість цього адміністративну відповідальність юридичних осіб за корупційні та інші відповідні правопорушення у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» та інших відповідних законодавчих актах.
5. Оцінюючи можливі наслідки прийняття даного проекту, слід зазначити, що пропоновані проектом новації у сучасних умовах (зокрема, з урахуванням нинішнього рівня правосвідомості та рівня корумпованості суспільства та державного апарату) можуть дати новий імпульс тим явищам, які негативно впливають на економіку України, зокрема, зменшенню обсягу інвестицій, відпливу іноземного капіталу й тінізації економіки. Загалом можна зі значною впевненістю припускати, що положення проекту справлять негативний вплив на розвиток національної економіки.
6. В разі широкого застосування положень проекту це призведе до масового обмеження прав і свобод людей, які пов’язані з відповідною юридичною особою, але жодним чином не пов’язані з тими злочинами, за які юридична особа піддаватиметься заходам кримінальної репресії. Зокрема, застосування таких "заходів кримінально-правового характеру", як ліквідація юридичної особи та конфіскація її майна, матиме наслідком звільнення з роботи усіх найманих працівників відповідних юридичних осіб та невиконання ними зобов’язань щодо оплати праці цих працівників.
7. Нелогічно виглядають положення законопроекту щодо зупинення й переривання перебігу давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру (ч. ч. 2 та 3 ст. 96-5 КК в редакції проекту). Таке зупинення чи переривання ставляться не у залежність від поведінки самої юридичної особи, а у залежність від поведінки фізичної особи, за злочин якої несе відповідальність відповідна юридична особа. Відтак перебіг давності буде зупинятись у разі переховування злочинця від органів слідства чи суду, хоча відповідна юридична особа може не мати ніякого відношення до факту такого переховування, і перериватиметься у разі вчинення фізичною особою будь-якого нового злочину (особливо тяжкого, тяжкого або середньої тяжкості). На нашу думку, навіть у рамках тієї концепції кримінальної відповідальності, яка втілена у законопроекті, ці положення є несправедливими щодо юридичних осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
8. Буквальне тлумачення статті 96-8 КК "Конфіскація майна" дозволяє дійти висновку, що такий захід «кримінально-правового характеру» обов’язково буде застосовуватися при реалізації іншого «заходу кримінально-правового характеру» – ліквідації юридичної особи. У такому випадку виділення конфіскації як окремого виду кримінально-правових заходів виглядає дещо нелогічним.
Крім того, здійснення конфіскації усього майна юридичної особи при її ліквідації не узгоджується з вимогами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", зокрема, в частині необхідності завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування).
Загалом, враховуючи те, що у законопроекті конфіскація майна (на відміну від "однойменного" покарання) не визнається виключно додатковим «заходом кримінально-правового характеру», одночасне призначення двох основних таких "заходів" суперечить конституційному припису про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61 Основного Закону України).
9. Аналіз запропонованих законопроектом змін до Кримінального процесуального кодексу України свідчить про відсутність більш-менш систематичних положень стосовно особливого порядку кримінального провадження щодо юридичних осіб. Окрім цього, із змісту цих змін вбачається, що стосовно юридичної особи фактично не буде вестись окреме кримінальне провадження. Хоча згадка про таке провадження начебто й міститься у змінах до статті 214 КПК, однак у проекті не передбачається ані повідомлення юридичної особи про підозру (змін до статей 276-278 КПК проектом не пропонується), ані складання щодо юридичної особи окремого обвинувального акту (із змін до статей 291 та 293 вбачається, що юридичній особі буде вручатись обвинувальний акт про обвинувачення певної фізичної особи у вчиненні злочину, до якого лише додаватиметься довідка про юридичну особу, яка підлягає кримінальній відповідальності). Отже, законопроектом фактично не передбачається цілеспрямованої діяльності органів досудового слідства, яка була б спрямована хоча б на встановлення й доведення тих обставин, з якими проект пов’язує застосування до юридичної особи заходів кримінальної відповідальності.
Те ж саме стосується й відсутності у законопроекті реального механізму захисту юридичної особи проти такого квазіобвинувачення. Адже єдиний припис законопроекту щодо захисту представника юридичної особи стосується його права користуватися правовою допомогою (п. 2 ч. 3 ст. 63-1 КПК у редакції проекту). Отже, з буквального тлумачення законопроекту виходить, що права на захист юридична особа, якій загрожують «заходи кримінально-правового характеру», фактично не має, що порушує одну із основних засад кримінального провадження – забезпечення права на захист (ст. 20 КПК, до якої проектом жодних змін не пропонується). При цьому усі дії щодо оскарження відповідних рішень органів досудового розслідування та суду представник юридичної особи має здійснювати особисто (у тому числі подавати апеляційну та касаційні скарги – ст. 393, 425 КПК у редакції проекту).
Загалом, у результаті аналізу відповідних приписів законопроекту складається враження, що у даному випадку має місце суперечливе розуміння правового статусу представника юридичної особи, який у кримінальному провадженні стосовно "обвинувачення" юридичних осіб, виступає фактично у ролі підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), а не «захисника» юридичної особи, яку він представляє.
10. Зі змісту проекту випливає, що його ініціатори в якості спеціального запобіжного заходу у кримінальному провадженні щодо юридичних осіб пропонують застосовувати лише арешт майна (ч. 1 ст. 170 КПК в редакції проекту), за умови, що "до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна". Це положення викликає заперечення, оскільки рішення про конфіскацію майна приймає лише суд під час судового розгляду справи по суті. Між тим юридична особа, яка реально здійснює статутну діяльність, має чимало зобов’язань, у тому числі й щодо своїх найманих працівників. Застосування щодо неї арешту майна без будь-якого обмеження термінів та без приписів, які давали б юридичній особі можливість виконувати хоча б основні свої зобов’язання й хоча б частково розпоряджатись для цього своїми коштами та майном, матиме наслідком повне розорення юридичної особи навіть у тому разі, якщо згодом суд "виправдає" цю юридичну особу. Відтак у разі прийняття проекту для фактичної ліквідації юридичної особи рішення суду про застосування до неї відповідного "заходу кримінально-правового характеру" стане взагалі непотрібним, оскільки на момент судового розгляду справи діяльність цієї юридичної особи буде повністю паралізована, а сама юридична особа буде повністю розорена внаслідок арешту її майна.
11. Проект не містить положень, пов’язаних з особливостями вироку суду у разі "виправдання" юридичної особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, внаслідок чого складається враження, що автори проекту взагалі не допускали можливості такого "виправдання". При цьому у законопроекті зазначається лише те, що ухвалення виправдувального вироку щодо її керівника, засновника, учасника чи іншої уповноваженої особи є підставою для закриття провадження щодо такої юридичної особи.
12. Ідея запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб не є новою для кримінального права України. Ця ідея пропонувалась ще у 1993-97 р. р. в одному з двох проектів Кримінального кодексу України, які розглядались Верховною Радою України І та ІІ скликань. За результатами досить тривалого неодноразового обговорення цієї ідеї вона не була підтримана ні представниками науки кримінального права, ні юристами-практиками, ні народними депутатами України, які не підтримали проект, що містив положення про відповідальність юридичних осіб, і прийняли проект Кодексу, в якому цей інститут був відсутнім. Підставою для такого рішення були як міркування, аналогічні викладеним вище у цьому висновку, так і інші чисельні аргументи, висловлені проти запровадження цієї новації. Ці аргументи не втратили своєї актуальності й до нинішнього часу.
Проект є нічим іншим, як спробою реанімації не підтриманої свого часу юридичною наукою України та депутатським корпусом ідеї кримінальної відповідальності юридичних осіб. Прийняття проекту значно збільшить можливості несправедливого застосування до юридичних осіб жорстких правових санкцій, створить загрози свавільного обмеження статутної діяльності юридичних осіб шляхом накладення арешту на їх майно, відкриє нові можливості для проявів корупції, справить негативний вплив на економічну активність. З огляду на це хоча рівень можливих негативних наслідків прийняття проекту й знизився внаслідок обмеження кола злочинів, у зв’язку з якими стає можливим застосування до юридичної особи «заходів кримінально-правового характеру», та звуження «підстав» для відповідальності, проте в цілому є підстави вважати цей проект, як і попередній законопроект на цю тему, соціально шкідливим, що й зумовлює його загальну оцінку.
Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно відхилити.
Керівник Головного управління В.І. Борденюк
Вик.: А. М. Ришелюк
В. П. Попович
Н. В. Кідіна
Кто дочитал до конца - молодец!
Главное научно-экспертное управление ВР остается "бастионом здравого смысла" в океане бредовых законодательных инициатив. Респект и уважуха его бессменному руководителю В. Борденюку.
Только что толку? Разгромные эспертные выводы не останавливают наших доблестных законодателей. Такое впечатление, что их никто не читает. Партия сказала: "Есть дело!", значит, будем есть дело... И ниипет! Конкретно по этому Закону - ВОТ ИХ ИМЕНА. Матьківщина, УГАР и Швабода вместе с "злочинною владою"...Пиздец Это весьма печально...
Хоть бы им кто курс теории уголовного права и процесса прочитал для разнообразия, что-ли...
Такого лютого юридического
ВИСНОВОК
на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб)"
Законопроектом пропонується запровадити кримінальну відповідальність юридичних осіб(!!!), яку у законопроекті та Пояснювальній записці до нього названо "застосуванням до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру". Для реалізації цієї ідеї пропонується доповнити Загальну частину Кримінального кодексу України (далі – КК) новим розділом XIV1, внести ряд змін до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та окремі зміни до законів України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" та "Про засади запобігання і протидії корупції".
Положеннями проекту передбачається застосування до юридичних осіб "заходів кримінально-правового характеру", якими пропонується вважати (нова стаття 96-6 КК) штраф, конфіскацію майна та ліквідацію юридичної особи. При цьому підставою для застосування до юридичної особи цих "заходів кримінально-правового характеру" є вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 209, 306, частиною першою і другою статті 3683, частиною першою і другою статті 3684, статтями 369, 3692 КК, або вчинення уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого зі злочинів, передбачених статтями 258–2585 КК. При цьому під уповноваженими особами юридичної особи розуміються службові особи юридичної особи, а також інші особи, які відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору мають право діяти від імені юридичної особи.
Даний законопроект переважно повторює положення законопроекту № 2032 від 17 січня 2013 р., щодо якого Головне управління висловило свою позицію у висновку від 25 січня 2013 р. Тому вважаємо за необхідне повторити деякі з висловлених у цьому висновку зауважень, висловити додаткові зауваження до нових (відсутніх у законопроекті №2032 або змінених) положень та зазначити наступне.
1. У Пояснювальній записці до проекту стверджується, що він спрямований на забезпечення виконання рекомендацій Групи держав проти корупції (GRECO), Спеціального Комітету експертів Ради Європи з питань оцінки заходів боротьби з відмиванням коштів (MONEYVAL), а також на вирішення питань про реалізацію низки міжнародних договорів України в частині встановлення відповідальності юридичних осіб (Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією, Конвенцією Ради Європи про запобігання тероризму, Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму у частині відповідальності юридичних осіб). Однак, при цьому до законопроекту не додано тексту жодної із перелічених Рекомендацій, якими би підтверджувалася нагальна необхідність запропонованих проектом змін.
Що стосується названих вище Конвенцій, то даними міжнародними документами передбачається встановлення країнами-учасниками відповідальності юридичних осіб за корупційні правопорушення, фінансування тероризму та відмивання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів. Проте, ці міжнародно-правові документи не вимагають встановлення для юридичних осіб саме кримінальної відповідальності. При цьому у тексті цих міжнародно-правових документів зазначено, що вжиття передбачених ними законодавчих заходів може здійснюватись державою-учасницею "згідно з основоположними принципами своєї правової системи" та "з урахуванням її принципів права".
Порівняння вимог зазначених вище міжнародно-правових актів та змісту законопроекту свідчить, що вимоги Кримінальної конвенції Організації Об’єднаних націй проти корупції та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією щодо відповідальності юридичних осіб у проекті не тільки виконані, але й значно "перевиконані". З огляду на це проект не може вважатись простим виконанням вимог міжнародно-правових актів, учасником яких є Україна, і підлягає повному аналізу й оцінці з точки зору доцільності прийняття запропонованих у ньому положень.
З огляду на вказане вважаємо, що запропоновані проектом положення не знайшли належного та достатнього обґрунтування у супровідних документах.
2. Положення проекту суперечать основним засадам кримінального права України, зокрема, принципу особистої відповідальності та принципу винної відповідальності особи.
Принцип особистої відповідальності особи полягає у тому, що кримінальній відповідальності і покаранню за злочин підлягає лише та особа, яка вчинила цей злочин. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 2 КК та у ч. 2 ст 61 Конституції України. Відповідно до принципу винної відповідальності особа може бути піддана покаранню лише тоді, коли її вину буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей принцип як частина презумпції невинуватості особи закріплений у ч. 2 ст. 2 КК та ч. 1 ст. 63 Конституції України. Всупереч цим принципам і названим положенням КК та Конституції України законопроектом пропонується застосовувати до юридичної особи "заходи кримінально-правового характеру" (фактично – кримінальне покарання) за вчинення певного діяння не нею, а іншою, фізичною особою, і взагалі не вимагається наявності й тим більш доведення вини юридичної особи у вчиненні того чи іншого протиправного діяння.
Таким, що не відповідає основоположним принципам кримінального права, закріпленим у Загальній частині КК, на наш погляд, також є запропонований проектом інститут "заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб" (штраф, конфіскація майна, ліквідація). Адже згідно з ч. 2 ст. 1 КК вказаний Кодекс визначає, які суспільно-небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Таким чином, призначенням КК є встановлення саме покарань, а не якихось інших санкцій. Всупереч цьому фундаментальному положенню КК проектом запроваджується застосування до юридичних осіб санкцій, які за проектом не є покаранням, хоча за своїми наслідками для юридичної особи, щодо якої їх можуть застосувати, цілком аналогічні покаранню.
3. Положення проекту фактично передбачають створення у кримінальному законодавстві України юридичної фікції, згідно з якою юридична особа піддаватиметься санкціям, тобто апріорі вважатиметься такою, що вчинила злочин, у тому разі, якщо певний злочин вчинили її керівник, засновник, учасник чи інша уповноважена особа. Таким чином, запропонована конструкція вимагає вважати юридичну особу такою, що вчинила злочин, у тих випадках, коли фактично не встановлено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого статтями 209, 258 – 258-5, 306, 368 – 369-2 КК.
У сучасному праві існує чимало корисних юридичних фікцій. Проте юридична фікція, яку даним проектом пропонується запровадити у кримінальному законодавстві, створює неправову за своєю природою можливість покладення на суб’єкта права юридичної відповідальності та застосування до нього серйозних правових санкцій без встановлення факту вчинення цим суб’єктом протиправного діяння і без встановлення й доведення його вини. З огляду на це вважаємо, що юридична фікція, встановлення якої передбачається у проекті, є шкідливою, сприятиме проявам сваволі та правового нігілізму у правозастосовній діяльності і створює досить значні корупційні ризики.
4. Ідея обов’язкового запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб шляхом застосування до них "заходів кримінально-правового характеру" виглядає штучною і надуманою ще й тому, що чинним законодавством України уже встановлено велику кількість різноманітних адміністративних санкцій, які застосовуються до юридичних осіб у разі порушення ними законодавства. Зокрема, такі санкції (які мають переважно фінансовий характер) передбачені податковим, митним, антимонопольним законодавством, законодавством про цінні папери, містобудівним законодавством, природоохоронним законодавством та багатьма іншими законодавчими актами України. Отже, законодавство та правова система України нині ґрунтується на застосуванні до юридичних осіб за допущені ними правопорушення саме адміністративної відповідальності з притаманними саме цьому виду відповідальності підходами до питань вини та процесуальними механізмами.
Однією з тих рис, які відрізняють у правовій системі України кримінальну відповідальність від адміністративної, є наявність значно більш жорстких вимог щодо характеру вини та способів її доведення при покладенні на особу кримінальної відповідальності. Однак ці вимоги, які пред’являються при застосуванні кримінальної відповідальності до фізичної особи, знехтувані у тексті проекту: положення проекту не вимагають ані доведення факту вчинення юридичною особою певного діяння, ані доведення вини юридичної особи. За таких обставин цілком логічним було б відмовитись від ідеї встановлення кримінальної (фактично – квазікримінальної) відповідальності юридичних осіб у такій викривленій формі і передбачити замість цього адміністративну відповідальність юридичних осіб за корупційні та інші відповідні правопорушення у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» та інших відповідних законодавчих актах.
5. Оцінюючи можливі наслідки прийняття даного проекту, слід зазначити, що пропоновані проектом новації у сучасних умовах (зокрема, з урахуванням нинішнього рівня правосвідомості та рівня корумпованості суспільства та державного апарату) можуть дати новий імпульс тим явищам, які негативно впливають на економіку України, зокрема, зменшенню обсягу інвестицій, відпливу іноземного капіталу й тінізації економіки. Загалом можна зі значною впевненістю припускати, що положення проекту справлять негативний вплив на розвиток національної економіки.
6. В разі широкого застосування положень проекту це призведе до масового обмеження прав і свобод людей, які пов’язані з відповідною юридичною особою, але жодним чином не пов’язані з тими злочинами, за які юридична особа піддаватиметься заходам кримінальної репресії. Зокрема, застосування таких "заходів кримінально-правового характеру", як ліквідація юридичної особи та конфіскація її майна, матиме наслідком звільнення з роботи усіх найманих працівників відповідних юридичних осіб та невиконання ними зобов’язань щодо оплати праці цих працівників.
7. Нелогічно виглядають положення законопроекту щодо зупинення й переривання перебігу давності застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру (ч. ч. 2 та 3 ст. 96-5 КК в редакції проекту). Таке зупинення чи переривання ставляться не у залежність від поведінки самої юридичної особи, а у залежність від поведінки фізичної особи, за злочин якої несе відповідальність відповідна юридична особа. Відтак перебіг давності буде зупинятись у разі переховування злочинця від органів слідства чи суду, хоча відповідна юридична особа може не мати ніякого відношення до факту такого переховування, і перериватиметься у разі вчинення фізичною особою будь-якого нового злочину (особливо тяжкого, тяжкого або середньої тяжкості). На нашу думку, навіть у рамках тієї концепції кримінальної відповідальності, яка втілена у законопроекті, ці положення є несправедливими щодо юридичних осіб, які можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності.
8. Буквальне тлумачення статті 96-8 КК "Конфіскація майна" дозволяє дійти висновку, що такий захід «кримінально-правового характеру» обов’язково буде застосовуватися при реалізації іншого «заходу кримінально-правового характеру» – ліквідації юридичної особи. У такому випадку виділення конфіскації як окремого виду кримінально-правових заходів виглядає дещо нелогічним.
Крім того, здійснення конфіскації усього майна юридичної особи при її ліквідації не узгоджується з вимогами Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців", зокрема, в частині необхідності завершення розрахунків з кредиторами (у тому числі із сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування).
Загалом, враховуючи те, що у законопроекті конфіскація майна (на відміну від "однойменного" покарання) не визнається виключно додатковим «заходом кримінально-правового характеру», одночасне призначення двох основних таких "заходів" суперечить конституційному припису про те, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (частина перша статті 61 Основного Закону України).
9. Аналіз запропонованих законопроектом змін до Кримінального процесуального кодексу України свідчить про відсутність більш-менш систематичних положень стосовно особливого порядку кримінального провадження щодо юридичних осіб. Окрім цього, із змісту цих змін вбачається, що стосовно юридичної особи фактично не буде вестись окреме кримінальне провадження. Хоча згадка про таке провадження начебто й міститься у змінах до статті 214 КПК, однак у проекті не передбачається ані повідомлення юридичної особи про підозру (змін до статей 276-278 КПК проектом не пропонується), ані складання щодо юридичної особи окремого обвинувального акту (із змін до статей 291 та 293 вбачається, що юридичній особі буде вручатись обвинувальний акт про обвинувачення певної фізичної особи у вчиненні злочину, до якого лише додаватиметься довідка про юридичну особу, яка підлягає кримінальній відповідальності). Отже, законопроектом фактично не передбачається цілеспрямованої діяльності органів досудового слідства, яка була б спрямована хоча б на встановлення й доведення тих обставин, з якими проект пов’язує застосування до юридичної особи заходів кримінальної відповідальності.
Те ж саме стосується й відсутності у законопроекті реального механізму захисту юридичної особи проти такого квазіобвинувачення. Адже єдиний припис законопроекту щодо захисту представника юридичної особи стосується його права користуватися правовою допомогою (п. 2 ч. 3 ст. 63-1 КПК у редакції проекту). Отже, з буквального тлумачення законопроекту виходить, що права на захист юридична особа, якій загрожують «заходи кримінально-правового характеру», фактично не має, що порушує одну із основних засад кримінального провадження – забезпечення права на захист (ст. 20 КПК, до якої проектом жодних змін не пропонується). При цьому усі дії щодо оскарження відповідних рішень органів досудового розслідування та суду представник юридичної особи має здійснювати особисто (у тому числі подавати апеляційну та касаційні скарги – ст. 393, 425 КПК у редакції проекту).
Загалом, у результаті аналізу відповідних приписів законопроекту складається враження, що у даному випадку має місце суперечливе розуміння правового статусу представника юридичної особи, який у кримінальному провадженні стосовно "обвинувачення" юридичних осіб, виступає фактично у ролі підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), а не «захисника» юридичної особи, яку він представляє.
10. Зі змісту проекту випливає, що його ініціатори в якості спеціального запобіжного заходу у кримінальному провадженні щодо юридичних осіб пропонують застосовувати лише арешт майна (ч. 1 ст. 170 КПК в редакції проекту), за умови, що "до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна". Це положення викликає заперечення, оскільки рішення про конфіскацію майна приймає лише суд під час судового розгляду справи по суті. Між тим юридична особа, яка реально здійснює статутну діяльність, має чимало зобов’язань, у тому числі й щодо своїх найманих працівників. Застосування щодо неї арешту майна без будь-якого обмеження термінів та без приписів, які давали б юридичній особі можливість виконувати хоча б основні свої зобов’язання й хоча б частково розпоряджатись для цього своїми коштами та майном, матиме наслідком повне розорення юридичної особи навіть у тому разі, якщо згодом суд "виправдає" цю юридичну особу. Відтак у разі прийняття проекту для фактичної ліквідації юридичної особи рішення суду про застосування до неї відповідного "заходу кримінально-правового характеру" стане взагалі непотрібним, оскільки на момент судового розгляду справи діяльність цієї юридичної особи буде повністю паралізована, а сама юридична особа буде повністю розорена внаслідок арешту її майна.
11. Проект не містить положень, пов’язаних з особливостями вироку суду у разі "виправдання" юридичної особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, внаслідок чого складається враження, що автори проекту взагалі не допускали можливості такого "виправдання". При цьому у законопроекті зазначається лише те, що ухвалення виправдувального вироку щодо її керівника, засновника, учасника чи іншої уповноваженої особи є підставою для закриття провадження щодо такої юридичної особи.
12. Ідея запровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб не є новою для кримінального права України. Ця ідея пропонувалась ще у 1993-97 р. р. в одному з двох проектів Кримінального кодексу України, які розглядались Верховною Радою України І та ІІ скликань. За результатами досить тривалого неодноразового обговорення цієї ідеї вона не була підтримана ні представниками науки кримінального права, ні юристами-практиками, ні народними депутатами України, які не підтримали проект, що містив положення про відповідальність юридичних осіб, і прийняли проект Кодексу, в якому цей інститут був відсутнім. Підставою для такого рішення були як міркування, аналогічні викладеним вище у цьому висновку, так і інші чисельні аргументи, висловлені проти запровадження цієї новації. Ці аргументи не втратили своєї актуальності й до нинішнього часу.
Проект є нічим іншим, як спробою реанімації не підтриманої свого часу юридичною наукою України та депутатським корпусом ідеї кримінальної відповідальності юридичних осіб. Прийняття проекту значно збільшить можливості несправедливого застосування до юридичних осіб жорстких правових санкцій, створить загрози свавільного обмеження статутної діяльності юридичних осіб шляхом накладення арешту на їх майно, відкриє нові можливості для проявів корупції, справить негативний вплив на економічну активність. З огляду на це хоча рівень можливих негативних наслідків прийняття проекту й знизився внаслідок обмеження кола злочинів, у зв’язку з якими стає можливим застосування до юридичної особи «заходів кримінально-правового характеру», та звуження «підстав» для відповідальності, проте в цілому є підстави вважати цей проект, як і попередній законопроект на цю тему, соціально шкідливим, що й зумовлює його загальну оцінку.
Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно відхилити.
Керівник Головного управління В.І. Борденюк
Вик.: А. М. Ришелюк
В. П. Попович
Н. В. Кідіна
Кто дочитал до конца - молодец!
Главное научно-экспертное управление ВР остается "бастионом здравого смысла" в океане бредовых законодательных инициатив. Респект и уважуха его бессменному руководителю В. Борденюку.
Только что толку? Разгромные эспертные выводы не останавливают наших доблестных законодателей. Такое впечатление, что их никто не читает. Партия сказала: "Есть дело!", значит, будем есть дело... И ниипет! Конкретно по этому Закону - ВОТ ИХ ИМЕНА. Матьківщина, УГАР и Швабода вместе с "злочинною владою"...
Хоть бы им кто курс теории уголовного права и процесса прочитал для разнообразия, что-ли...
Теги:
(no subject)
30/5/13 13:19 (UTC)Законопроекты, подобные этому, уже подавались раньше и были отклонены ввиду их противоречивости. Этот законопроект (уже, к сожалению, ставший Законом) - почти один-в-один повторяет те, прошлые. Возникает вопрос: а какого х. те были отклонены, а этот (по сути такой же) - принят?