![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
jonathan_simbamaximblog. Прекрасна, благородна людина, який, як і багато інших Людей Доброї Волі, з 2014 року долучився до волонтерської допомоги Збройним Силам України, паралельно намагаючись проводити "роз'яснювальну роботу" по той бік порєбріка (оскільки початково вів блог російською, часто потрапляючи в топ кирилічного ЖЖ своїми блискучими мореманськими оповідками, приправленими щедрою порцією добірного гумору ("свистульками"), і тому маючи певний вплив на ТУ аудиторію). Скільки йому довелося свого часу вислухати від тих, хто до "кримнашу" нібито щиро захоплювався його дописами... Втім, із 24.02.2022 все це втратило будь-який сенс. Рейх кристалізувався, а зло, як відомо, глухе до високих слів і дослухається лише до грубої сили. І наша чоловіча робота - захистити дім від того жаху, який приносить війна.
На жаль, війна не буває без втрат. "Все найкраще в житті купується ціною великих страждань" (с). Але наша задача - зробити так, щоб Перемога настала якнайшвидше, а ці втрати не стали марними.
Дорогі друзі, якщо у когось є змога долучитися до збору - дуже прошу.
Заздалегідь вдячний!
--------------------------------------------------------------
Репост допису Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах... з блогу
maximblog.
Коли країна переповнена біллю, наші серця мало що торкає по-справжньому. Але…
Концентрацію людського горя побачив нещодавно. Це виглядало як два баула в пікселі, що лежали в дитячий кімнаті, поруч з двоповерховим ліжком для двох діточок. На нижньому сиділи два ведмедя, один білий, а другий – чомусь синій. В синього ведмедика на лапках були сердечка такого ж синього кольору. Збоку стояло крісло, в якому так зручно кормити малюків до одного року.
Я присів поруч, не міг відірвати очей від цих звичайних баулів. «Баул транспортний, 90 л» - так вони позначались в офіційних документах Збройних Сил. Ці баули належали моєму побратиму – Лунтіку.
Він загинув. І його речи, упаковані побратимами, переслали родині.
Його дружина Ксюша, молода красива жіночка, яка майже висохла від горя, ввічливо намагається не показати, що вона плаче, навіть робить зусилля, щоб посміхнутись. Говорить тихо.
– Ось хлопці переслали речі Сергія. А я… не можу їх розібрати. Розумієте… Я починаю, наче треба вже – два, потім три, вже стільки місяців пройшло – відкриваю, щось виймаю, а потім… не можу нічого далі… сиджу з цими речами в руках, потім збираю все назад, закриваю. Так вони і стоять.
Мені хотілось обняти її, діточок, і завити, заволати, заридати разом. Обняти ці баули, що так знайомі, які я сам допомагав Сергію таскати, як і він – мої. Обняти ці речі, як частину Сергія. Бо я не встиг на поховання, не обняв його в останнє. Ксюша знов подає голос:
– А то хлопці йому подарили набір для шашлика, на заказ зроблений. В нього ж день народження був у листопаді, тридцять сім. Він його навіть не розкривав, а переслав мені Новою Поштою, казав, що потім приїде у відпустку та зробить нам всім шашлики десь на природі. Ну, то я також тоді не відкривала, а тепер взагалі не знаю… То так воно і лежить.
На ліжку лежав якійсь важкий пакунок, увесь в плівці з бульбашками.
Сиділи ведмеді.
Стояло крісло для малюків.
Баули з речами, які не можна розпакувати.
І красива молода жіночка Ксюша, мати двох маленьких драконів, підіймає окуляри, щоб витерти сльози.
***
«Декому краще вдаються приголосні, декому голосні.
На неї не можна було не звертати увагу – вона сміялася уві сні.
Я подумав: вона так легко вгризається в шкіру, не знаючи, що ця шкіра моя.
Якщо вона коли-небудь прокинеться – добре було б дізнатись її ім’я».
С. Жадан
– Ксю, ти чудово виглядаєш! Ні, ти дуже красива. Ти – гарнюня. Ні, ти не товста, це інше, ти зараз вагітна. Ну немає в людства інших шляхів виносити дитину, аніж той, яким ми зараз користуємось. Розумію, що б ти хотіла, щоб я його носив, і на мені взагалі не буде видно, якщо я б завагітнів. Але ж так у природі все устроєно, що це випало жінкам. До речі, це платтєчко тобі дуже пасує. То піди і купи його. Як це «навіщо»? Що за занепад и розлад? Ти – красива, і платтєчко пасує. Тому ти підеш і купиш його. Я приїду, а ти вийдеш вся в новому платті. Федорівна, я тебе вмоляю – піди і купи. Давай мені Тімоху, я з ним зараз побалакаю…
– Тимофій, привіт, синку. Прийшов час поговорити нам, як дорослим чоловікам, бо тебе вже два з половиною роки. Мама скаржиться, що ти знову не бажаєш їсти корисну їжу. Ти ж знаєш, що я, твій тато, зараз у війську, і мені також іноді не подобатися, чим мене тут годують. Але ж я їм, бо нема інших варіантів, так треба. Ти, коли будеш їсти, думай, що допомагаєш мені. Так, саме так. І ти виростеш великим, здоровезним. Як я, тільки ще вище й міцніше. Будеш маму однією рукою підіймати. А зараз піди та поїж, добре? Люблю тебе, Сонечко…
***
«Вона говорила, що краще зброя в руках, аніж хрести на гербах.
Коли вона вимовляла слово любов, я бачив кров на її зубах»
С. Жадан
Дуже хотів би, щоб ті справжні Люди, які працюють в рідному ІСР 61-ї славетної Степової бригади мали змогу повернутися додому не на щиті, як Лунтік, Маріо, Малой, Масяня, Кіпіш, Аркадій Василич, Саша Мажор, Вацик, Дракон та інші. А зі щитом, живими та неушкодженими.
Якщо в вас буде змога і буде така ваша ласка – спробуйте хоч трошки допомогти, бо ІСР знов потрібна автівка. Пристойні пікапи зараз рідкість – їх вигребли багацько за три з половиною років, а те, що залишилось – або всі гроші світу, або просто брухт. Може, зможуть придбати хоч який кросовер 4x4.
Насправді – це не автівка. Це – збережені життя. Це ваша лють на ворога, перетворена на реальну допомогу підрозділу Божевільних Саперів – Crazy Sappers. А вже вони знають, як зробити ворогові боляче.
Вдячний кожному та кожній, хто допомагає Збройним Силам.
Посилання нижче, мета – 190 тисяч, зібрано вже більше половини.
send.monobank.ua/jar/5MP6dvbJMR
(no subject)
25/9/25 21:11 (UTC)Тому велика подяка та шана таким людям.
(no subject)
25/9/25 21:21 (UTC)