Шевченківське

[jonathan_simba]

Ми були там. І бачили це на власні очі. Таке не забути.

З Днем народження, Батьку Тарасе!

У всякого своя доля
І свій шлях широкий:
Той мурує, той руйнує,
Той неситим оком
За край світа зазирає,—
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.
Той тузами обирає
Свата в його хаті,
А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
А той, тихий та тверезий,
Богобоязливий,
Як кішечка, підкрадеться,
Вижде нещасливий
У тебе час та й запустить
Пазурі в печінки,—
І не благай: не вимолять
Ні діти, ні жінка.
А той, щедрий та розкошний,
Все храми мурує;
Та отечество так любить,
Так за ним бідкує,
Так із його, сердешного,
Кров, як воду, точить!..
А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; «Нехай,— каже,—
Може, так і треба»...

СОН (1844)

Точиться війна. Пильнуймо!



P.S.: Закликаю залишати в коментах свої улюблені цитати, хунтани.

Comments

[prof_eug]

Борітеся – поборете!

Військовослужбовці 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади ЗСУ ще у 2019 склали і прочитали на передовій вірш про уявну розмову із живим Кобзарем. Тоді ще не загинув на фронті легендарний Гліб Бабіч - Кобзар наших часів, він й став автором цього вражаючого вірша:

Снилося, щось задумав вищий небесний цар
І на гарячу землю знову прийшов Кобзар.
Здвинув шолома трохи, пил обтрусив з броні,
Вийняв з кишені каву – ту, що купив мені.

“Слухай, ну як тут справи – криють вночі важким?
Битися, бачу, треба – бо розумію з ким.
Бо ще тоді навчив вас опір чинити злу.
Ти розкажи, до речі – що там у нас в тилу?”

Все як завжди, Тарасе – зрада, брехня, плітки,
Кожен, хто хоче слави – рве тебе на шматки.
Слів та думок уламки ліплять на прапори –
Гетьмани знову б’ються, квапляться догори.

Кожен собі потроху тягне на свій город,
Долю і волю прагне вигадати народ.
Знов від брехні до правди – дуже маленький крок.
Хтось вибирає битву, інші – ідуть в шинок.

Дехто тягар тримає, дехто – над ним ірже,
Дехто, щоб не цуратись, тягне собі чуже.
Досі не бачать правди, досі шукають зло,
Мов півтора століття начебто й не було.

Вибач, Тарасе, поки – трощене все, як лід.
Вчили – не зрозуміли люди твій Заповіт.
Нас гартували трохи покидьки і бої.
Ті, хто за нами прийдуть – будуть цілком твої.

“Слухай… – Кобзар тихенько жестом мене спинив.
– Хлопче, ти сам, я бачу, дещо не зрозумів.
Ви вже змогли підвестись паростком із золи.
Що вам чекати, друже? Ви вже давно прийшли.

Хтось збереже цю землю, хтось в ній посіє хліб,
Хтось нагодує слабших, ким вони не були б.
Вийде із диму сонце, зійде вночі зоря,
В кожній хвилині буде дещо від Кобзаря.

Душі тримайте разом. Розум тягніть з юрби.
Йти догори не важко – тим, хто вже не раби.
Хочеш дійти до світла – треба зробити крок.
Є в Україні воля. Є в Україні Бог”.

“Нумо, – Тарас промовив – візьмемо з долі мед?”
І закрутивши вуса, взявся за кулемет…

https://youtu.be/HpdYNllugtA - відео було повністю знято безпосередньо на лінії зіткнення. Гліб (саме він починає та закінчує читати вірш) та його побратими й посестри прочитали по декілька строф...

Коментуючи відео, поширене на своєму YouTube-каналі, Гліб Бабіч писав:

“Що було б, якби кобзар повернувся на цю землю в наш час?

Писав би великі вірші, які вправили б нам мізки, і витрусили звідти сміття? – Так!
Знайшов би слова, які допомогли б багатьом впоратися з сумнівами? – Так.
Виступав б на форумах, брав участь у телешоу, говорив би промови на мітингах, створив би нову партію, пішов би в президенти? –
Да хрін там!

Він був би серед нас. Воював. Весело і розумно бив ворога. Чистив зброю. Розповідав захоплюючі історії хлопцям. Ковтаючи піт і весело лаючись – рив землю або черпав з окопів воду навесні. Їздив би, іноді, по справах в тилову зону, брав би наші картки і список – привозив би кави, цигарки і насіння.

А в проміжках – писав великі, пронизливі вірші. Знаходив потрібні всім слова. І малював картини – олівцем, на зворотному боці зіпсованого рапорту формату А4.

Він був би серед нас. І для всіх. Тому, що він живий і різний – навіть коли його немає. Тому, що він любив Україну по-справжньому, а не словами.

ТОМУ, ЩО ВІН НАШ ВІЧНИЙ ПОБРАТИМ – “ПОЗИВНИЙ КОБЗАР”.

А не та похмура ікона, яку з нього намагалися зробити.

З Днем народження, друже Тарас! Дякуємо, що ти є”.

Гліб уявляв собі Шевченка сьогодні, але власне написав про себе - тому що сучасні Кобзарі саме такі, як він.

[jonathan_simba]

Блискуче підмічено, дуже дякую, шановний пане професоре! Наші подвижники - не мертві ікони, а живий "дух, що тіло рве до бою". Страшенно шкода, звичайно, що дехто вже не з нами. Але їх жертви не були марними, а їх справа буде жити у вчинках нас, їх сучасників та послідовників.