"Спортивно-внеполитическое"
8/12/20 15:15![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
jonathan_simbaКрасоты вам в ленту.
Новоиспеченная чемпионка Европы по художественной гимнастике в групповых упражнениях Марія Височанська вместе с отцом Олегом Височанським, нашим побратимом, одним из героических "киборгов" ДАП.
2016 год. Берет ДШВ еще голубой, а не маруновый.
Встреча отца с войны, годом ранее.
"- ...Пам’ятаю, коли бойові дії на сході тільки починалися, тато сказав, що не буде ховатися, якщо прийде повістка. Правда, коли це сталося, він нам нічого не сказав. День, коли тато збирався, запам’ятався мені добре. Була десь шоста ранку, ми спали. «Тату, ти куди?», – запитую, помітивши, що батько збирає речі. «На роботу їду, в Карпати, на три дні», – відповідає. Вже тоді відчула, що то неправда. Взагалі, в мене з татом дуже сильний ментальний зв’язок. У той час, коли тато отримав поранення в голову, в мене впродовж трьох днів була така мігрень, що не могла піднятися з ліжка. І це за умови, що мені ніхто нічого не говорив.
Через три дні тато сказав мамі правду: «В мене повістка, я піду захищати Україну». А через місяць ми проводжали батька на схід. Не знаю, чому, але ще тоді відчула, що тато повернеться живим, але пораненим. Теж відчуття.
...Згадую другий Святий вечір, перед Водохрещам. Тато вже був у шпиталі в Дніпрі. Передала йому туди сплетений власноруч з синьо-жовтої ниточки браслет. О сьомій вечора ввімкнули телевізор, якраз на новини. Показували сюжет про поранених бійців. Обличчя людини, яка давала інтерв’ю, затерли. Але дивлюся на складені руки і бачу на них свій браслет. Як я тоді розплакалася! «Мамо, диви, це ж тато!» – показую на телевізор і не можу стримати сліз."
Она же - на ковре (точнее, над ковром) киевского Палацу Спорту.
То самое "золотое" выступление 28 ноября 2020 г.:
Жаль, что в этом году, ввиду пандемии ковида, чемпионат проходил почти без зрителей...
Мария вместе с сокомандницами (среди которых и 16-летняя Диана Баева, родом из оккупированной РФ Макеевки) поют Гимн Украины на церемонии награждения. (Непонятно только, нахрена какие-то латентные украинофобы музыку раньше времени выключили, не дали допеть? Непорядок... В каком-нибудь Израиле, Франции, Великобритании или США рученьки бы за такое поотрывали.)
"- ...сім років тому ... Революцію Гідності зі спортсменів підтримали одиниці.
- Думаю, з того часу в українському спорті багато що змінилося. Суджу по нашій збірній. Як на мене, усі дівчата налаштовані дуже патріотично. Ми пишаємося нашим прапором, гімном, українською намагаються розмовляти навіть ті дівчата, які виросли в російськомовному середовищі. ...Ми всі ідентифікуємо себе українками, а в деталі, які, можливо, породили б суперечки, не заглиблюємося.
- ...Тепер ви цікавитеся історією й політикою?
- Звичайно, бо людина, яку це зачіпає особисто, вже не має іншого вибору. Почала читати статті, слухати новини. Та й коли тато з кимось із бойових побратимів розмовляв по телефону, завжди прислухалася, про що він говорить. А потім перепитувала, що сказали. «Сьогодні все добре, всі живі», – чула у відповідь. З тих часів почала молитися за нашу армію. Ніби й розуміла, що таке війна, ще до того, як там опинився тато, але по-справжньому почала цінувати людей, які за нас воюють, лише коли відчула цю біду на собі.
- ...Як ви ставитеся до крилатого для нашого спорту словосполучення «спорт поза політикою»?
- Та воно б так мало бути в ідеалі. Але річ у тім, що поза політикою спорт не буває навіть без війни. Особливо у таких суб’єктивних видах як наш, де зайняті місця залежать від оцінок суддів. Якщо ти не представляєш певної країни, медаль здобути дуже важко. В України у гімнастиці є авторитет, але важко навіть нам.
Полное интервью на Главком.
Тот случай, когда 18-летний ребенок рассуждает более здраво и рационально, чем некоторые взрослые и многоопытные сограждане.
За кого мы воюем? А вот за нее. За юного чемпиона мира по футболу-2019 Кирила Дришлюка, отец которого с этой войны не вернулся. За Степана Чубенка, который был одной из первых жертв этой войны. За тысячи других украинских детей и их семьи, у которых поехавший ботоксный дед с его "русским миром" отнял самое дорогое.
Трудимся, Хунта! Победа будет за нами!
Новоиспеченная чемпионка Европы по художественной гимнастике в групповых упражнениях Марія Височанська вместе с отцом Олегом Височанським, нашим побратимом, одним из героических "киборгов" ДАП.
2016 год. Берет ДШВ еще голубой, а не маруновый.
Встреча отца с войны, годом ранее.
"- ...Пам’ятаю, коли бойові дії на сході тільки починалися, тато сказав, що не буде ховатися, якщо прийде повістка. Правда, коли це сталося, він нам нічого не сказав. День, коли тато збирався, запам’ятався мені добре. Була десь шоста ранку, ми спали. «Тату, ти куди?», – запитую, помітивши, що батько збирає речі. «На роботу їду, в Карпати, на три дні», – відповідає. Вже тоді відчула, що то неправда. Взагалі, в мене з татом дуже сильний ментальний зв’язок. У той час, коли тато отримав поранення в голову, в мене впродовж трьох днів була така мігрень, що не могла піднятися з ліжка. І це за умови, що мені ніхто нічого не говорив.
Через три дні тато сказав мамі правду: «В мене повістка, я піду захищати Україну». А через місяць ми проводжали батька на схід. Не знаю, чому, але ще тоді відчула, що тато повернеться живим, але пораненим. Теж відчуття.
...Згадую другий Святий вечір, перед Водохрещам. Тато вже був у шпиталі в Дніпрі. Передала йому туди сплетений власноруч з синьо-жовтої ниточки браслет. О сьомій вечора ввімкнули телевізор, якраз на новини. Показували сюжет про поранених бійців. Обличчя людини, яка давала інтерв’ю, затерли. Але дивлюся на складені руки і бачу на них свій браслет. Як я тоді розплакалася! «Мамо, диви, це ж тато!» – показую на телевізор і не можу стримати сліз."
Она же - на ковре (точнее, над ковром) киевского Палацу Спорту.
То самое "золотое" выступление 28 ноября 2020 г.:
Жаль, что в этом году, ввиду пандемии ковида, чемпионат проходил почти без зрителей...
Мария вместе с сокомандницами (среди которых и 16-летняя Диана Баева, родом из оккупированной РФ Макеевки) поют Гимн Украины на церемонии награждения. (Непонятно только, нахрена какие-то латентные украинофобы музыку раньше времени выключили, не дали допеть? Непорядок... В каком-нибудь Израиле, Франции, Великобритании или США рученьки бы за такое поотрывали.)
"- ...сім років тому ... Революцію Гідності зі спортсменів підтримали одиниці.
- Думаю, з того часу в українському спорті багато що змінилося. Суджу по нашій збірній. Як на мене, усі дівчата налаштовані дуже патріотично. Ми пишаємося нашим прапором, гімном, українською намагаються розмовляти навіть ті дівчата, які виросли в російськомовному середовищі. ...Ми всі ідентифікуємо себе українками, а в деталі, які, можливо, породили б суперечки, не заглиблюємося.
- ...Тепер ви цікавитеся історією й політикою?
- Звичайно, бо людина, яку це зачіпає особисто, вже не має іншого вибору. Почала читати статті, слухати новини. Та й коли тато з кимось із бойових побратимів розмовляв по телефону, завжди прислухалася, про що він говорить. А потім перепитувала, що сказали. «Сьогодні все добре, всі живі», – чула у відповідь. З тих часів почала молитися за нашу армію. Ніби й розуміла, що таке війна, ще до того, як там опинився тато, але по-справжньому почала цінувати людей, які за нас воюють, лише коли відчула цю біду на собі.
- ...Як ви ставитеся до крилатого для нашого спорту словосполучення «спорт поза політикою»?
- Та воно б так мало бути в ідеалі. Але річ у тім, що поза політикою спорт не буває навіть без війни. Особливо у таких суб’єктивних видах як наш, де зайняті місця залежать від оцінок суддів. Якщо ти не представляєш певної країни, медаль здобути дуже важко. В України у гімнастиці є авторитет, але важко навіть нам.
Полное интервью на Главком.
Тот случай, когда 18-летний ребенок рассуждает более здраво и рационально, чем некоторые взрослые и многоопытные сограждане.
За кого мы воюем? А вот за нее. За юного чемпиона мира по футболу-2019 Кирила Дришлюка, отец которого с этой войны не вернулся. За Степана Чубенка, который был одной из первых жертв этой войны. За тысячи других украинских детей и их семьи, у которых поехавший ботоксный дед с его "русским миром" отнял самое дорогое.
Трудимся, Хунта! Победа будет за нами!
Теги:
(no subject)
12/12/20 11:54 (UTC)(no subject)
14/12/20 14:34 (UTC)Ну а насчет распространения добрых новостей - то вы же понимаете, это вовсе не в порядке игнора действительно серьезных проблем или для создания иллюзии, что "в Багдаде все спокойно". Просто многие люди сейчас очень напряжены и обеспокоены продолжающейся неопределенностью. Нет уверенности в завтрашнем дне (от слова "день", а не "дно").
Потому конфликты вспыхивают по самым глупым и мелочным поводам. Потому и инфляционные ожидания такие. Потому и инвестировать никто не торопится. И прочее, и прочее... У нас и так жизненный уклад (в широком смысле этого термина) весьма конфликтогенный. А тут еще и война, и ковид, и рост цен, и непоследовательные действия в государственном управлении... И возможности расслабиться - весьма ограничены.
Потому полезно показывать, что вокруг, кроме всего этого, происходит и что-то хорошее. Причем, что оно происходит не где-то там, в далеких странах, а вот здесь, рядом с нами, и не само по себе (вроде ежегодного цветения магнолий или сакуры), а благодаря усилиям конкретных людей/коллективов. Быть может, это кого-то вдохновит, покажет, что даже в наших крайне неблагоприятных условиях можно достигать успехов. Да и просто отвлечься, выйти за пределы информационной бульбашки зрады и ганьбы (тм) - тоже полезно.
А тут еще какой момент: алгоритмы соцсетей, они ведь "смотрят", что человек читает. И если постоянно "висеть" на всяких происшествиях, "скандалах, интригах, расследованиях" и прочем треше и угаре, они и будут выдавать тебе сплошной треш и угар! И у человека будет формироваться мнение, что вокруг - только один негатив. В книге Борислава Козловского (экс-работника этих самых Хуяндексов) "Максимальный репост. Как соцсети заставляют нас верить фейковым новостям" как раз есть об этом. Ну и все эти дела Cambridge Analytica - это тоже об этих манипулятивных технологиях.
Потому добрые новости постить не бросим! :)
(no subject)
14/12/20 17:06 (UTC)За отсылку к стоящей книге - спасибо, спробую.
О Кембридж Аналитик и подобных - хочется "то плакать, то смеяться, то щетиниться, как еж", глядя фильм "Брекзит", например...
Очень здорово, что удается разглядеть добрые новости, среди того трешняка, что валится со всех сторон сегодня - все верно.
Спасибо, блин, большое.
Все буде Україно!))