Судебно-антикоррупционное

4/1/19 18:08
jonathan_simba: (Default)
[personal profile] jonathan_simba


Помните, пару месяцев назад я писал об опыте южнокорейских товарищей в борьбе с коррупцией?

Судя по ситуации вокруг конкурса в Высший антикоррупционный суд Украины, есть необходимость (и весьма острая) вернуться к этой теме.

Далее - текст коллеги-юриста Вячеслава Бигуна.

DIXI: АНТИКОРСУД – ЯКІ ПЕРШІ УРОКИ НА РОЗСУД

Мовчання – золото. І я мовчав, спостерігав. Не робився (хоча зробили) мішенню. Мовчати, зрештою, простіше. Але – чи так не втратиш найсвятіше? Історія – практична територія, вчить: не мовчи, як морять голодом (Голодомор), сусіда душать голого (Голокост), руйнують державу кволого (як-от молдаван чи грузинів). Тому мов, коли руйнують право – чи мужі-державні чи інші в справі. Це про спотворення. Мовчання ж нищить і сподівання. Творення. Не змовч, не бійся, дій. Прошу – мій унікальний досвід надій: перші уроки з конкурсу до Антикорупційного суду. Зі стихії української філософії правосуддя. Без персоналій, мовою цінностей і принципів.

1. Антикорупційний суд – не панацея чи мета, а наш спільний шанс і шлях. Оскільки в нас не кожен суд антикорупційний (як має бути), це унікальний шанс створити чи довершити нову систему самозбереження через правосуддя. Самолікування та протидія соціальній патології. І це визнають у світі, тому зобов’язали Україну взяти на себе міжнародне зобов’язання – обрати «кваліфікованих і незалежних суддів». Тому що корупція стала й стратегією виживання нинішньої української держави. В якій домінують приватні, олігархічні, групові інтереси. А інтереси людини, суспільства загалом – другорядні, похідні, декларативні чи то й неважливі. Отримувати мільярди доларів кредитів, класти їх тягарем на нинішніх і прийдешніх українців під приводом боротьби з корупцією, й продовжувати корупційні практики, не повинно стати новою ідеологією політичних еліт. Це руйнування засад державності, Конституції. Це гріх на душі поколінь українців. А можливо й політичний чи буквальний геноцид? Адже вже мільйони, якщо не десятки, з нас передчасно померли та емігрували: й далі покидають рідну землю, як колись, коли ми жили без держави, окуповані. А це – маючи власну державу; так кому вона слугує!? Саму ж землю і державу шматують, розпинаючи країну на геополітичному хресті. Йде війна, можливе нове вторгнення. Вороги ув’язнюють нас за те, що ми – українці. І все це – на наших очах. Ми знецінені, пограбовані та спаплюжені. Наша Феміда – зґвалтована, як би її не вбирали в чисте вбрання брудними руками. І хто поверне їй честь і гідність, якщо вона щоразу вагітна від цих гвалтувань? Як їй тепер дивитися в очі – народу й очікувати слів «Ваша честь»? Тому Антикорупційний суд – це шанс відповідальний. Виклик. І поклик, який відчув і я, коли подався на Конкурс. Але шанс, який ми можемо втратити, бо суд, заснований на корумпованій практиці чи порушеннях (дивіться опис нижче), – це, апріорі, не суд, створений відповідно до права чи то навіть закону. Це – мої гіпотези, спростовуйте. Далі.

2. Корупція верховенства права і порушення/питання конкурсу. Верховенство права як концепт і форма нині наповнюється різним змістом. Часом ця нова мантра самонавіювання вводить у гіпнотичний стан самодурства. Але один із смислів цього принципу, який пізнав з досвіду розвинених країн, простий – панувати має право, а не люди (rule of law but not rule of men). А чи так відбувається з конкурсом? Судіть самі. У праві, як і в кіно чи в коханні, все має значення: кожна деталь, у яких ховається диявол чи ангел.

(1) Зміна умов конкурсу – порушення закону. Ініціювавши конкурс 2 серпня, вже 2 жовтня 2018 року змінюють його істотні умови. Наче розумно – фільтр: (1) кількість кандидатів зменшується до 3 чи 4 осіб на вакансію, (2) 60% прохідний бал. Але наслідки виявляємо лише зараз: не допущено низку кандидатів, які засадничо є чи можуть бути більш незалежними, оскільки їм поставлено істотно нижчі бали за практичне завдання. Й чи варто тішитися тим, дійсно кваліфікованим і незалежним, хто може «йти» далі? Це ще не фініш, а процес. Але головне: зміна правил – це істотне порушення як принципу, так і норм закону, права (зокрема ст. 1152 ЦК). Отож, перше порушення.

(2) Порушення принципу черговості стадій. Не оприлюднивши, як обіцялося, результатів письмових завдань від 14 листопада, 30 листопада 2018 року нас допускають до наступного етапу – психологічного тестування (5 тестів) та інтерв’ю. Його проходимо чомусь першими (поперед кандидатів до ВС) 12 та 15 грудня. Чому? Для чого? Важливість цього надскладного етапу – надзвичайна: по-перше, носії інформації про нас отримують повний психологічний портрет особи (від дитячих комплексів і статевого життя, до рівня IQ та незалежності), а по-друге, якщо за письмове завдання ми могли отримати максимум 120 балів, то за психологічне – 400! При цьому межі розсуду Комісії змінюються, розподіл місць у конкурсі може істотно змінитися. І що далі? 27 грудня, через 6 тижнів, дізнаємося: на вихід! Чому? Поміркуйте. Але верховенства права ще ніхто не відміняв: допуск до наступного етапу без завершення попереднього – це порушення закону (ст. 85 Закону «Про судоустрій») і Правила 6 спеціального Положення. Друге серйозне порушення.

(3) Анонімність і прозорість оцінок під питанням. Гарантувалося, що оцінювач не знатиме чию роботу перевірятиме. Це було забезпечено на тестуванні: склавши його, ми дізналися про оцінки вже за кілька годин, а преса (безпосередньо чи в режимі онлайн) – швидше (бо забезпечено вимоги закону, дякуємо!). Так зменшили шанс для маніпуляцій (залишалося хіба що завідоме поширення правильних відповідей та варіантів). А що трапилося з практичними завданнями – одні запитання. Увага: в який момент і хто деперсоніфікує присвоєні анонімні коди? Чому так довго не оприлюднювалися оцінки? Як на мене, вже за даних умов процедура деперсоніфікації – справа громадськості чи незалежних спостерігачів. А між тим, чи забезпечено це правило – мають встановити компетентні органи, спостерігачі чи активісти. Яке це має значення? Бо за правилом Комісії, оцінки оприлюднюються не пізніше наступного робочого дня після встановлення. Не вірю, що мою оцінку встановили лише 26 грудня.

(4) Але всіх цих питань могло не бути – якщо виконувати закон. І наміри (конкурс декларувався як відкритий, і це вимога закону та здорового глузду). Закон «Про Вищий антикорупційний суд» встановлює: «під час оцінювання результатів такого кваліфікаційного оцінювання» забезпечується відео- та аудіофіксація і трансляція у режимі реального часу відповідних засідань» Комісії (ч. 7 ст. 8). Тобто, все прозоро: громадськість і кандидати бачать як оцінюють їхні практичні завдання. Ви це бачили? І це ще одне істотне порушення, яке ставить під сумнів законність конкурсу. Кожен кандидат вправі добиватися скасування результатів оцінювання практичного завдання, перегляду вже в новому складі (аби уникнути конфлікту інтересів, бо ніхто не може бути суддею в своїй справі). Але це ще не все.

(5) Шкали балів за критеріями оцінювання практичних завдань, як і оцінювачі – невідомі. Увага: повторюся – це не відомо! Тоді, як же їх оцінювали? Відомі критерії: їх 9-ть. Але скільки балів за яким критерієм? Невідомо. Це прозорість? Зате це, як видається, добре відомо тим, хто оцінював, бо вони оперували оцінками на рівні 0,5 бала і це зі 120 можливих. Можливо варто поділитися з громадськістю та кандидатами цим таємним знанням? Адже від цього залежить, хто стане тими «кваліфікованими та незалежними суддями», частину з яких так елегантно та філігранно вже зробили аутсайдерами. Зокрема, й завдяки зміні правил 2 жовтня. І це ще одне порушення – принципів юридичної (правової) визначеності та засади справедливості, які лежать в основі верховенства права.

(6) Чесність і конфлікт інтересів. Кандидати, які ретельно готувалися до іспиту, знають: з-поміж нас є колега(и), чиї попередні роботи використовувалися в підготовці тестів. Перша частина цього питання – етична, тому залишимо оцінку на розсуд тих, хто оцінюватиме питання юридичної етики та доброчесності. Водночас, друга частина має фундаментальне значення для законності результатів конкурсу, адже це частина справедливості процедури. Та й чи потрібен цей шлейф платтю Феміди, яка зайде в двері будівлі Антикорупційного суду?

Додам ще два аспекти, які можливо мали б бути пріоритетними, якщо б не порушення.

(7) Принцип дзеркала доброчесності. Доброчесність як принцип і критерій добору, чи не найбільш (та закономірно) дискусійний аспект конкурсу, вартий окремого висвітлення (читайте наші дослідження з філософії правосуддя). Тому лише відзначу кілька тез: Аби оцінювати доброчесність, треба бути доброчесним. Інакше – трапиться ефект викривленого дзеркала. Тому «судді доброчесності» повинні першими скласти іспит на доброчесність. Але що таке доброчесність? Це слід чітко окреслити, інакше неминучим є манівець – оцінка недоброчесності, пошук чи вишукування недоліків. Таке вишукування і надмірний формалізм – це стріли, запущені мимо цілі. На своєму шляху вони можуть поранити чи то вбити й обернутися бумерангом. Примножуючи атмосферу недовіри. Тому в цьому аспекті ніхто не скасовував презумпції доброчесності з відповідним тягарем доведення. Іще: принцип доброчесності чи то в своїй регуляторній чи то сутнісній функції має застосовуватися в світлі своєї мети. Це передусім недопущення підкупних в судді. Це – не іспит на святість.

(8) Пріоритет доброчесності. За логікою конкурсу, спочатку оцінюється кваліфікація, відтак – доброчесність. Цим відсіюються менш кваліфіковані, психологічно менш прийнятні. Тому не виключено, що так звані «недоброчесні» займуть місця менш кваліфікованих, а нам скажуть, що «вибирали з кого було». Тому чи не доцільніше спочатку перевіряти кандидатів на доброчесність, коли йдеться про Антикорупційний суд? Якщо не хочеться, аби суддя такого суду був кваліфіковано недоброчесним.

3. Ідеалізм, наївність та філософія: я – філософ права останні майже 20 років. Це значить, що вірю в ідеї права, правосуддя – судове здійснення ідеї права. Це – моя персональна релігія. Але це не лише віра. Філософія правосуддя – це тема мого дослідження останнього десятиліття. І не лише теоретична. Розрізняючи дійсне та ідеальне, вивчаю, як трансформується перше в друге. Або руйнується. Мені поталанило бачити, як працюють більш досконалі системи правосуддя. І як окремі (благо, що не всі) корумповані українці намагаються зруйнувати навіть засади Європейського суду з прав людини. Руйнують віру в справедливість тисяч своїх співвітчизників заради власних амбіцій, самодурства, політичних, корисливих чи інших цілей. Зсередини. Спостерігати боляче, страждально. Але це не вбило, а скріпило в мені віру в право. Його потенціал для протидії корупції та розвитку України. І саме тому було важливо на власному досвіді відчути і, можливо, долучитися до судового здійснення права, творення практичної філософії правосуддя в Україні, якщо б мені це довірили. Хоча, признаюся, мене мотивували й заклики людей зі світлим поглядом, чистими помислами (зокрема й з Комісії та громадського сектору). Але, як видається, мене знову підвела наївність. І тепер – мені, замість того, аби здійснювати правосуддя, залишається лише писати про те, як це робити. Образно кажучи, мені відрубали руки, але не відрубали голови, язика, не відняли мови. Тому й маю честь не мовчати. Тепер - слово за Вами. Аби «неправда не пройшла півсвітом, допоки правда вдягнеться в штани».

В'ячеслав Бігун
вчений-юрист і кінематографіст

Источник на Пейсбуке.

Наводчик-оператор - наш многоуважаемый профессор Евген [personal profile] prof_eug Цыбуленко. Схожие оценки дает и еще один авторитетный юрист - профессор Александр Мережко (тоже участник конкурса в ВАКСУ и тоже грубо "отбритый" по аналогичной схеме). Совпадение?..

Остается надеяться, что наши западные братья и союзники, курирующие создание Высшего антикоррупционного суда, обратят свое пристальное внимание на эту ситуацию, ибо ее игнорирование может иметь самые печальные последствия.

Уже писал, но повторюсь еще раз: коррупционер, разворовывающий Украину и тем самым подрывающий нашу национальную безопасность - это такой же инструмент и пособник Хуйла, как и опущенец с автоматом или кадровый российский "ихтамнет" на Донбассе. Не случайно в последнее время идет такая мощная кампания по дискредитации всех антикоррупционных активистов и инициатив в Украине.

Конечно, надо так же четко понимать, что среди антикоррупционеров тоже попадаются бородатые женщины пидорасы в плохом смысле слова, специально внедренные именно для дискредитации идей борьбы с коррупцией. Потому изобличение таких вот "агентов влияния" не должно быть основанием для зашквара всего антикоррупционного движения.

Zero tolerance к коррупции. Это не я сказал, если что, это сказал Президент Украины П. Порошенко. Правда, со времени тех слов пока похвастаться нам особо нечем...

Видео в тему:


Помните об этом. Иначе будем бесконечно хавать все эти роттердамы+, бриллиантовых прокуроров, кумовей, семачек, комбатов насиння, медведчуркисов и прочих криптоподхуйлятников, свободно владеющих активами в Украине (не говоря уже о всяких мелочах - типа НАЗК, которое сначала вносит должности АПУ в список высококоррупциогенных, а затем техничненько переобувается в полете, утверждая, что чиновники президентской администрации не обязаны подавать электронные декларации).

И - что самое ужасное - однажды мы можем с ужасом обнаружить, что после двух Майданов, после всех утрат, смертей и самопожертвований мы построили то же самое, что на РФ, только под украинским флагом. Вот это:

Теги: