Jonathan Simba (
jonathan_simba) wrote2018-08-29 09:48 am
Entry tags:
Китайцы здорового человека

Китайский журналист У Менци на позициях ВСУ на Донбассе (фото - dt.ua)
Френды могут упрекнуть меня, мол, что мы все про американцев да про японцев? Ведь у Украины и в других ведущих странах мира есть друзья. Например, в Китае - взять хотя бы У Менци, который даже удостоился награды Президента Украины за освещение событий российско-украинской войны на Донбассе.
И это чистейшая правда.
Напередодні Дня незалежності України в Посольстві України в КНР у місті Пекіні Надзвичайний і Повноважний Посол України в КНР Олег Дьомін вручив відзнаку президента України за гуманітарну участь в АТО китайському журналістові-міжнароднику У Менці.
Пан У єдиний з китайських журналістів узяв участь у програмі Міноборони України Embedded journalists і відвідав 2015 року зону проведення АТО для висвітлення операції та вивчення гуманітарної ситуації на Сході України. Свої репортажі й статті, відеоматеріали він надсилав до китайських ЗМІ, публікував повідомлення у своєму персональному блозі в той час, коли в Китаї було дуже мало матеріалів, які б подавали новини з України з перших рук або не підпадали під вплив російської пропаганди. Він зробив колосальну роботу для того, щоб поліпшити розуміння китайцями процесів, які відбуваються в сучасній Україні. Через свої репортажі з України він був змушений змінити місце роботи, проте продовжує активно писати про події в нашій країні, ставши одним з визнаних знавців української проблематики серед представників китайських медіа.
Після церемонії нагородження У Менці відповів на кілька запитань кореспондента DT.UA про своє ставлення до України й українців, про роботу в зоні проведення АТО.
— Пане У, розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися з Україною?
— Я відвідав Україну тричі. Уперше це було 2014 року, навесні, через місяць після початку кризи. Мене відрядили висвітлювати ситуацію в Україні. Тоді вдалося побувати в Києві й Севастополі, який Україна, на жаль, не змогла втримати і втратила через російську агресію. Того ж року я з України поїхав до Москви. Це допомого побачити контраст.
Вдруге був в Україні 2015 року. Я брав участь у проекті Embedded journalists, організованому Міністерством оборони України для висвітлення конфлікту в Донбасі. Майже тиждень я провів у Пісках — населеному пункті, що за один кілометр від Донецького аеропорту, де відбувалися важкі бої взимку в 2014—2015 роках.
Утретє, це було 2017 року, відвідав міста Харків і Львів, а також Київ у рамках прес-туру, організованого Посольством України в КНР. Я зробив кілька доповідей на тему економіки України і перетворень, що відбулися в державі з 1991 року.
Я поговорив з багатьма місцевими українцями, щоб досконально зрозуміти вашу країну, яку, на жаль, до 2014 року знав так мало. Люди, з якими я зустрічався, були від вищих державних керівників до рядових солдатів, журналістів, письменників, біженців. Вони дали мені повний спектр життя, культури і соціальної динаміки України. Я б сказав, що український народ — один з найбільш мужніх, щирих і цілеспрямованих народів у світі. У нього сильне почуття патріотизму, і його волонтерський рух, що виник у період кризи, урятував країну від розпаду й розвалу. Міжнародне співтовариство повинне розглядати і поважати Україну як незалежну, повністю інтегровану і суверенну країну.
— Ви згадали про контрасти. Після відвідання України й РФ вдалося відчути різницю між українцями і росіянами?
— Говорячи про різницю між російським і українським народами, вважаю, що мова на першому місці. Особисто я можу вимовити лише кілька фраз російською і українською мовами, але можу відрізнити їх навіть за літерами. Я читав, що українська мова має довшу історію, ніж російська. Крім того, вона звучить красиво і читається елегантно, як стародавня китайська писемність.
Що ж до історії, то в Київської Русі вона набагато довша, ніж у Московії і Росії загалом. Це допомагає українцям зберегти довшу історичну пам'ять. Київська Русь вважається, принаймні за моїми джерелами, витоком усіх слов'янських цивілізацій. Стиль та вигляд церков і монастирів у Києві більше схожий на візантійський, якщо, наприклад, порівнювати Софію з храмом Василія Блаженного на Красній площі.
Я також довідався про деякі факти з історії українського патріотичного народу, який хоробро боровся за незалежність своєї батьківщини. Двоє його представників — Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко. Вони, на жаль, рідко згадуються в Китаї. Для нормальної цивілізованої країни добре мати своїх героїв і свою пам'ять про історію.
Якщо говорити про людей, то я б сказав, що у порівнянні з росіянами українці набагато більш європеїзовані. Чимало з них говорять англійською. На вулицях в українських містах люди говорили зі мною відверто й ввічливо. Більшість з них доброзичливі до іноземців.
Загалом, у більшості людей в Україні менталітет відрізняється від менталітету росіян. Криза 2014 року допомогла українцям остаточно сформувати свою ідентичність. Час стане свідком постання українського націоналізму і нових українців.
— Що вас найбільше вразило в Україні?
—Це було 2017 року під час прес-туру в Харкові. Ми відвідали місця масових поховань: Меморіал жертв тоталітаризму в лісопарку, де були розстріляні польські офіцери, Меморіал жертв Другої світової війни. Останній Меморіал, який ми відвідали, був присвячений жертвам Голодомору 1920—1930-х років. Це був пекельний шок для мене, адже Україна заплатила таку велику ціну в ХХ столітті за своє виживання. Я приїхав з країни, яка також постраждала від війни, масових убивств і голоду. Трагедії, які сталися в двох країнах, викликають у мене сильне відчуття, що ми маємо схожу долю.
А ще я пам'ятаю, коли був у Пісках, то, переходячи через міст, послизнувся і пошкодив коліно. До мене дуже чуйно поставилася волонтерка-українка з Івано-Франківська. Вона була дуже добра й навчила мене деяких українських слів. Досі пам'ятаю "дякую" і "сало". Я ніколи не забуду її доброту і турботу про мене. У віці понад 50 років (!) вона пішла добровольцем на фронт, щоб допомагати солдатам. Це мене надзвичайно вразило.
— Розкажіть про свою нагороду.
— 2015 року через участь у програмі Embedded journalists я втратив роботу, але ні про що не шкодую. Я журналіст, а тому моє головне завдання — розповідати людям правду, говорити про ті речі, які з різних причин приховують політики. У соцмережах та друкованих виданнях я опублікував низку відео та фотоматеріалів про АТО. Крім того, на передовій познайомився з колегами з інших країн. Я був єдиний з Китаю. Мене там називали Джекі Чаном.
Тиждень тому мені зателефонували з Посольства України в КНР і повідомили, що мене нагородили відзнакою президента України за гуманітарну участь в Антитерористичній операції. Для мене це велика честь! Я навіть не сподівався на таке.
Я буду підтримувати зв'язок зі своїми друзями в Україні і постараюся відвідати вашу країну якомога швидше. Планую написати книжку про мій досвід в Україні і мої погляди на її культуру, історію та економіку. Сподіваюся, що все, що я зробив і роблю, сприятиме дружбі між Китаєм і Україною.
Слава Україні!
Джерело - Дзеркало Тижня.
Потому нашим китайским товарищам - наше братское "нихао!" :)

Си смотрит на Пу как на мелкое Ху.
no subject
Цей Джекі Чан, свою справу знає.
Слава Україні!
(no subject)
(no subject)
no subject
Если китайцы подомнут мордор, то украиснская граница какая-то закодованная зело хитром мольфарской магией?)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
(no subject)
(no subject)
(no subject)
no subject
Якщо хтось боїться прикордонних сутичок (через 100 років), можу заспокоїти: з нашого боку також будуть маріонеткові держави по лінії Варонєж-Валґаґрад-Ростов-Краснодар.
А з китайського — по лінії Пєрмь-Казань-Самара-Саратов.
(no subject)
no subject
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)
(no subject)