Китайцы здорового человека

[jonathan_simba]

Китайский журналист У Менци на позициях ВСУ на Донбассе (фото - dt.ua)

Френды могут упрекнуть меня, мол, что мы все про американцев да про японцев? Ведь у Украины и в других ведущих странах мира есть друзья. Например, в Китае - взять хотя бы У Менци, который даже удостоился награды Президента Украины за освещение событий российско-украинской войны на Донбассе.

И это чистейшая правда.

Напередодні Дня незалежності України в Посольстві України в КНР у місті Пекіні Надзвичайний і Повноважний Посол України в КНР Олег Дьомін вручив відзнаку президента України за гуманітарну участь в АТО китайському журналістові-міжнароднику У Менці.

Пан У єдиний з китайських журналістів узяв участь у програмі Міноборони України Embedded journalists і відвідав 2015 року зону проведення АТО для висвітлення операції та вивчення гуманітарної ситуації на Сході України. Свої репортажі й статті, відеоматеріали він надсилав до китайських ЗМІ, публікував повідомлення у своєму персональному блозі в той час, коли в Китаї було дуже мало матеріалів, які б подавали новини з України з перших рук або не підпадали під вплив російської пропаганди. Він зробив колосальну роботу для того, щоб поліпшити розуміння китайцями процесів, які відбуваються в сучасній Україні. Через свої репортажі з України він був змушений змінити місце роботи, проте продовжує активно писати про події в нашій країні, ставши одним з визнаних знавців української проблематики серед представників китайських медіа.

Після церемонії нагородження У Менці відповів на кілька запитань кореспондента DT.UA про своє ставлення до України й українців, про роботу в зоні проведення АТО.

— Пане У, розкажіть, будь ласка, як ви познайомилися з Україною?

— Я відвідав Україну тричі. Уперше це було 2014 року, навесні, через місяць після початку кризи. Мене відрядили висвітлювати ситуацію в Україні. Тоді вдалося побувати в Києві й Севастополі, який Україна, на жаль, не змогла втримати і втратила через російську агресію. Того ж року я з України поїхав до Москви. Це допомого побачити контраст.

Вдруге був в Україні 2015 року. Я брав участь у проекті Embedded journalists, організованому Міністерством оборони України для висвітлення конфлікту в Донбасі. Майже тиждень я провів у Пісках — населеному пункті, що за один кілометр від Донецького аеропорту, де відбувалися важкі бої взимку в 2014—2015 роках.

Утретє, це було 2017 року, відвідав міста Харків і Львів, а також Київ у рамках прес-туру, організованого Посольством України в КНР. Я зробив кілька доповідей на тему економіки України і перетворень, що відбулися в державі з 1991 року.

Я поговорив з багатьма місцевими українцями, щоб досконально зрозуміти вашу країну, яку, на жаль, до 2014 року знав так мало. Люди, з якими я зустрічався, були від вищих державних керівників до рядових солдатів, журналістів, письменників, біженців. Вони дали мені повний спектр життя, культури і соціальної динаміки України. Я б сказав, що український народ — один з найбільш мужніх, щирих і цілеспрямованих народів у світі. У нього сильне почуття патріотизму, і його волонтерський рух, що виник у період кризи, урятував країну від розпаду й розвалу. Міжнародне співтовариство повинне розглядати і поважати Україну як незалежну, повністю інтегровану і суверенну країну.

— Ви згадали про контрасти. Після відвідання України й РФ вдалося відчути різницю між українцями і росіянами?

— Говорячи про різницю між російським і українським народами, вважаю, що мова на першому місці. Особисто я можу вимовити лише кілька фраз російською і українською мовами, але можу відрізнити їх навіть за літерами. Я читав, що українська мова має довшу історію, ніж російська. Крім того, вона звучить красиво і читається елегантно, як стародавня китайська писемність.

Що ж до історії, то в Київської Русі вона набагато довша, ніж у Московії і Росії загалом. Це допомагає українцям зберегти довшу історичну пам'ять. Київська Русь вважається, принаймні за моїми джерелами, витоком усіх слов'янських цивілізацій. Стиль та вигляд церков і монастирів у Києві більше схожий на візантійський, якщо, наприклад, порівнювати Софію з храмом Василія Блаженного на Красній площі.

Я також довідався про деякі факти з історії українського патріотичного народу, який хоробро боровся за незалежність своєї батьківщини. Двоє його представників — Богдан Хмельницький і Тарас Шевченко. Вони, на жаль, рідко згадуються в Китаї. Для нормальної цивілізованої країни добре мати своїх героїв і свою пам'ять про історію.

Якщо говорити про людей, то я б сказав, що у порівнянні з росіянами українці набагато більш європеїзовані. Чимало з них говорять англійською. На вулицях в українських містах люди говорили зі мною відверто й ввічливо. Більшість з них доброзичливі до іноземців.

Загалом, у більшості людей в Україні менталітет відрізняється від менталітету росіян. Криза 2014 року допомогла українцям остаточно сформувати свою ідентичність. Час стане свідком постання українського націоналізму і нових українців.

— Що вас найбільше вразило в Україні?

—Це було 2017 року під час прес-туру в Харкові. Ми відвідали місця масових поховань: Меморіал жертв тоталітаризму в лісопарку, де були розстріляні польські офіцери, Меморіал жертв Другої світової війни. Останній Меморіал, який ми відвідали, був присвячений жертвам Голодомору 1920—1930-х років. Це був пекельний шок для мене, адже Україна заплатила таку велику ціну в ХХ столітті за своє виживання. Я приїхав з країни, яка також постраждала від війни, масових убивств і голоду. Трагедії, які сталися в двох країнах, викликають у мене сильне відчуття, що ми маємо схожу долю.

А ще я пам'ятаю, коли був у Пісках, то, переходячи через міст, послизнувся і пошкодив коліно. До мене дуже чуйно поставилася волонтерка-українка з Івано-Франківська. Вона була дуже добра й навчила мене деяких українських слів. Досі пам'ятаю "дякую" і "сало". Я ніколи не забуду її доброту і турботу про мене. У віці понад 50 років (!) вона пішла добровольцем на фронт, щоб допомагати солдатам. Це мене надзвичайно вразило.

— Розкажіть про свою нагороду.

— 2015 року через участь у програмі Embedded journalists я втратив роботу, але ні про що не шкодую. Я журналіст, а тому моє головне завдання — розповідати людям правду, говорити про ті речі, які з різних причин приховують політики. У соцмережах та друкованих виданнях я опублікував низку відео та фотоматеріалів про АТО. Крім того, на передовій познайомився з колегами з інших країн. Я був єдиний з Китаю. Мене там називали Джекі Чаном.

Тиждень тому мені зателефонували з Посольства України в КНР і повідомили, що мене нагородили відзнакою президента України за гуманітарну участь в Антитерористичній операції. Для мене це велика честь! Я навіть не сподівався на таке.

Я буду підтримувати зв'язок зі своїми друзями в Україні і постараюся відвідати вашу країну якомога швидше. Планую написати книжку про мій досвід в Україні і мої погляди на її культуру, історію та економіку. Сподіваюся, що все, що я зробив і роблю, сприятиме дружбі між Китаєм і Україною.

Слава Україні!

Джерело - Дзеркало Тижня.

Потому нашим китайским товарищам - наше братское "нихао!" :)


Си смотрит на Пу как на мелкое Ху.

Comments

[buran293]

Всі професійні журналісти-міжнародники співпрацюють з власними спецслужбами, китайські особливо.
Цей Джекі Чан, свою справу знає.
Слава Україні!

[pan_netnet]

И многие в Украине рассмаривают китайцев как союзников? Не по пьяни и не из пропагандискиих соображений, а рельно.
Если китайцы подомнут мордор, то украиснская граница какая-то закодованная зело хитром мольфарской магией?)

[jurgen]

Смотрит, как на источник белков, жиров и углеводов...

[bytebuster]

Все правильно. Китайці — наші друзі. Українсько-китайський кордон вважаю правильною метою.

Якщо хтось боїться прикордонних сутичок (через 100 років), можу заспокоїти: з нашого боку також будуть маріонеткові держави по лінії Варонєж-Валґаґрад-Ростов-Краснодар.
А з китайського — по лінії Пєрмь-Казань-Самара-Саратов.

[swooy]

На собак волков не зови. На свинособак - тоже.