З фронту на фронт, або Подорожні нотатки

Прифронтові території. Ніби все спокійно, але від пильного ока не приховати маркери підготовки до майбутнього двіжу. Струхлі мішки вже багато де замінені на габіони та бетонні конструкції. Постійний потік людей, вантажів та техніки, в тому числі геть нової, з невідомими для нас тактичними знаками (нові бригади, очевидно). Це добре, це порядок. Не одні ми працюємо (хоча у декого з побратимів є таке оманливе, суто емоційне враження), всі притомні люди щось роблять для майбутньої перемоги.

Але є і недоліки. Хибні цілі подеколи розставлені на занадто видних місцях, ворожа агентура з легкістю розкриє їх фейковість навіть без дорозвідки, неозброєним оком. Треба ретельніше. Кілометрові стовпчики, вказівники та назви/стели зняті далеко не всюди. Хтось мав би отримати на горіхи за те, що полегшує ворогу орієнтування.

"Лани широкополі". Десь засіяні й уже весело зеленіють (радісно - хліб буде, співгромадянам в тилу голодати не доведеться), десь ще навіть не прибрані з того року (теж зрозуміло - багато трактористів зараз механами танків-БМП, русню крошать). Але багато де багно, а то й просто вода стоїть. :/ З наступом доведеться почекати...

Дніпро. Труби димлять, моржі ревуть, птахи кричать, море шумить, транспорт їздить, АТБ працює, життя вирує. Люди явно повертаються до своїх домівок. Літня пара, яка третю добу в дорозі з "зимівлі" в Іспанії. Розповідають попутниці, також поважній пані, про довгі черги на в'їзд в Україну (на в'їзд, Карле!) Гарний знак. Вони вірять в нас. То хіба ми можемо зрадити цю віру?

Цигани обох статей та різного віку, від малечі до вже добряче підтоптаних, довкола автобусів на площі біля залізничного вокзалу. Клянчать гроші у військових (ці знають, у кого нині є гроші). Але клянчать українською мовою (!!!) Оце я розумію, тектонічні зрушення...

Кручі Київ. Взагалі на розслабоні. І навіть повітряні тривоги, яких вже давненько не траплялося, не дуже бадьорять. Вже де-не-де автомобільні корки, вщерть заповнене людьми метро (та й поїзди стали ходити рідше - частина персоналу теж крошить русню разом із нами). Пафосно оформлене оголошення про набір танцівниць у нічний клуб. Чистенько, газони стрижуться, сміття вивозиться, дороги латаються. Закохані парочки та родини з дітками милуються сакурами та магноліями. Ввечері місто сяє, як різдвяна ялинка. Ніяких тобі відключень електрики.

Як про це все висловився один побратим, "схоже, ми непогано попрацювали, браття". А й справді, якщо в Києві під час війни запрошують на роботу танцівниць за 80 000 грн на місяць, підстригають травичку та неквапливо гуляють з родинами по набережній, то все норм. Зрештою, чи не за все це ми воюємо? (Не лише за це, звичайно, але і за це також) Тому no hard feelings.

Головне, щоби при цьому всьому публіка не забувала час від часу пройтися повз Стіну пам'яті Михайлівського монастиря та подивитися, наскільки виріс за цей час пантеон тих, хто поліг, захищаючи ваш спокій та можливість от так от мирно займатися своїми справами. (Це при тому, що на Стіні нині лише незначна частка тих, хто загинув з 24.02.2022) За чисте небо, працюючі супермаркети та гарячу воду в крані сплачено неймовірно криваву ціну, і чорний нотатник смерті продовжує поповнюватися щодня.

Ну а ми повертаємося до нашої найгуманнішої в світі роботи в Bavovna Delivery, Inc. І судячи з того, з якою безсилою люттю ворог обстрілює цивільну інфраструктуру, наша праця - прекрасна, і вона нужна людям.



Їм нас не зламати.

Stay safe, everyone! Good news are coming.