Солодка зброя
Всем "утомленным войной" посвящается.

...Я вважаю, що в країні йде війна. Позаяк воювати зброєю я не можу, значить я повинна робити це у свій спосіб. От у такий-от спосіб – готуючи хлопцям домашню їжу – я можу допомогти і наблизити перемогу. Чому? Ну, мабуть, мама так виховала - що кожну справу треба доводити до кінця. А поки кінця війні немає, тому рук складати не можна. Тому що кидати справу посеред дороги – це слабкість. Так ніколи не здобути результату. А він нам потрібен. Якби у нас була не кав'ярня, а патронний завод – ми би виробляли додаткові набої для армії, а так – годуємо хлопців...
Из интервью на "Укрінформі" с киевской семьей предпринимателей и волонтеров Железняков.
Как говорил
gorky_look, каждый может найти свой "окоп" в нашей войне, было бы желание. Совсем не обязательно всем идти и умирать за Украину, можно пожить за нее так, чтобы не было, как говорится, мучительно больно за бесцельно прожитые годы. Если каждый на своем месте будет как можно лучше делать свою работу, по возможности помогать Армии и друг другу, на собственном примере демонстрируя высокие стандарты личного поведения и ответственности перед обществом - этим он уже внесет неоцененный вклад в построение Великой Украины.
Трудимся и не вешаем нос, хунтаны!
...Я вважаю, що в країні йде війна. Позаяк воювати зброєю я не можу, значить я повинна робити це у свій спосіб. От у такий-от спосіб – готуючи хлопцям домашню їжу – я можу допомогти і наблизити перемогу. Чому? Ну, мабуть, мама так виховала - що кожну справу треба доводити до кінця. А поки кінця війні немає, тому рук складати не можна. Тому що кидати справу посеред дороги – це слабкість. Так ніколи не здобути результату. А він нам потрібен. Якби у нас була не кав'ярня, а патронний завод – ми би виробляли додаткові набої для армії, а так – годуємо хлопців...
Из интервью на "Укрінформі" с киевской семьей предпринимателей и волонтеров Железняков.
Как говорил
Трудимся и не вешаем нос, хунтаны!