З поверненням!

Якась тиха радість з вчорашнього дня переповнює душу, не хочеться нічого говорити, її хочеться закрити в собі, щоб ні краплі не розплескати та розбавити шаленим концентратом надії, який відстоювався всі роки війни і ти подумки несміливо проговорюєш бажане: може, скоро кінець цій клятій війні?

Ти вглядуєшся в лиця звільнених полонених і стараєшся зрозуміти бодай крихту з того, що вони пережили, і знову подумки запитуєш себе без відповіді: як, як ви там жили? Як цей час жили ваші рідні, друзі, знайомі? Як жили ваші діти?

Там, в полоні ви теж весь цей час жили цими думками та надією на звільнення, яка була крихка, наче лід. Попри все - Ви вдома і Ви Герої, бо ви не зламались та не зрадили рідну землю, хай Вам допомагає Бог.

Это не я, конечно, это Клєр Захаровна на Рєпка Клюбі. Но очень в тему. Даже не смотря на то, что кое-кто (нувыпонели, не будем поминать имя всуе) немало подгадил, чтобы освобождённых воспринимали, как минимум, настороженно.

Жаль, что не могу разделить оптимизма авторки - как бы нам того не хотелось, конец войны всё ещё очень далек... Хотя, по нашим скромным оценкам, в 2018 году таки открывается маааленькое такое окошечко возможностей для решения вопроса окуппированных Рашкой ОРДЛО (в 2019 будет другой расклад).

Как бы там ни было, спасибо всем причастным. Это очень важное событие.

P.S.: И да, если вы думали, что 74 - это всё, то нет. Если верить Грицаку, в плену у рашистов ещё находятся более сотни наших (а прибавьте ещё более 400 пропавших без вести). Так что шантажировать ими нас будут долго...